Мамка — слово, яке болить
Авторська колонка Тимура Левітіна Ми не обираємо, як називати маму. Ми просто одного дня перестаємо казати «мама». І це вже говорить замість нас. Є слова, які не просто щось означають — вони живуть усередині нас . Одне з таких слів — мама . Наче все просто: мама — це та, що народила, виростила, завжди поруч, завжди любить. Але чому тоді ми іноді кажемо не «мама» , а «мамка» ? І чому від цього слова стає незатишно, навіть якщо воно звучить нібито лагідно? «Мамка» — це не «мамочка» Це не ніжність. Це не тепло. Це — втома, роздратування, відстань . Іноді — насмішка. Іноді — образа. Іноді — байдужість. Ми чуємо це слово в різних контекстах: — у сварці підлітка: «Та мамка знову кричить…» — на вулиці: «Гей, мамка, що з вечерею?» — у тюремному жаргоні: «Мамка відмовилась, я сам виріс…» — у селі: «Мамка на городі» — у розмові зі злістю: «Мамка знову пила…» Іноді слово «мамка» звучить не з ненавистю, а з болем . Бо не кожному дано сказати «мамо» щиро. Комусь п...