Языковая школа с Тимуром Левитиным: обучение с лучшими преподавателями мира | START

  Авторська колонка Тимура Левітіна Ми не обираємо, як називати маму. Ми просто одного дня перестаємо казати «мама». І це вже говорить замість нас. Є слова, які не просто щось означають — вони живуть усередині нас . Одне з таких слів — мама . Наче все просто: мама — це та, що народила, виростила, завжди поруч, завжди любить. Але чому тоді ми іноді кажемо не «мама» , а «мамка» ? І чому від цього слова стає незатишно, навіть якщо воно звучить нібито лагідно? «Мамка» — це не «мамочка» Це не ніжність. Це не тепло. Це — втома, роздратування, відстань . Іноді — насмішка. Іноді — образа. Іноді — байдужість. Ми чуємо це слово в різних контекстах: — у сварці підлітка: «Та мамка знову кричить…» — на вулиці: «Гей, мамка, що з вечерею?» — у тюремному жаргоні: «Мамка відмовилась, я сам виріс…» — у селі: «Мамка на городі» — у розмові зі злістю: «Мамка знову пила…» Іноді слово «мамка» звучить не з ненавистю, а з болем . Бо не кожному дано сказати «мамо» щиро. Комусь п...

  Авторская колонка Тимура Левитина Мы не выбираем, как назвать маму. Мы просто однажды перестаём называть её “мама”. И это уже говорит за нас. Есть слова, которые не просто обозначают — они живут в нас. Одно из них — мама . И вроде бы всё просто: мама — та, кто родила, та, кто рядом, та, кто любит. Но почему тогда мы иногда говорим не "мама" , а "мамка" ? И почему от этого слова становится неуютно , даже если оно звучит будто бы нежно? “Мамка” — это не “мамочка” Это не ласка. Это не любовь. Это — интонация усталости, раздражения, отдалённости . Иногда — иронии. Иногда — упрёка. Иногда — презрения. Мы слышим это: — в разговоре подростка: «Да мамка орёт, как всегда…» — в уличной браваде: «Эй, мамка, где хавчик?» — в тюремном быту: «Мамка отказалась, я один рос…» — в деревенском разговоре: «Мамка на огороде» — в бытовухе: «Мамка опять бухала» Иногда слово “мамка” звучит не с ненавистью, а с болью . Потому что не все могут сказать “мама” пря...